Kodak винайшов цифрову камеру і збанкрутував через неї
У 1975 році інженер Kodak зібрав першу цифрову камеру, а в 2012 році компанія збанкрутувала. Чому лідер ринку бачив майбутнє і все одно програв.
19 січня 2012 року Eastman Kodak, компанія, яка понад століття була синонімом фотографії, подала заяву про банкрутство. Менше ніж через три місяці, 9 квітня 2012 року, Facebook оголосив про купівлю застосунку для фото Instagram приблизно за $1 млрд готівкою й акціями. Instagram на той момент існував менше двох років.
Найболючіше в цій історії навіть не ці дати. Найболючіше те, що першу в світі портативну цифрову камеру зібрав інженер Kodak. У 1975 році. За 37 років до банкрутства.
Це не історія компанії, яка проспала майбутнє. Kodak його бачила, запатентувала і навіть точно передбачила, коли воно настане. І все одно програла. Розбираємо, як так вийшло, бо той самий механізм щодня спрацьовує в бізнесах, кар'єрах і особистих фінансах.
Старт: «Ви натискаєте кнопку, ми робимо решту»
Джордж Істмен починав як банківський клерк у Рочестері, штат Нью-Йорк, і захоплювався фотографією у час, коли вона вимагала возити з собою цілу хімічну лабораторію. У 1881 році він заснував компанію з виробництва фотопластинок, а в 1888 році запатентував камеру Kodak. Саму назву він вигадав: коротке слово, яке однаково звучить будь-якою мовою і яке важко вимовити неправильно.
Головним винаходом Істмена була не камера, а бізнес-модель. Камера продавалася вже зарядженою плівкою. Людина фотографувала, відправляла камеру на завод, а Kodak проявляла знімки, друкувала їх і повертала камеру з новою плівкою. Звідси знаменитий слоган «You press the button, we do the rest», тобто «Ви натискаєте кнопку, ми робимо решту».
У 1900 році з'явилася Brownie, камера, яку продавали дітям за один долар. Сама камера майже нічого не заробляла. Заробляли плівка, хімікати, фотопапір і проявка, які люди купували знову і знову, роками. Таку схему зараз називають «бритва і леза»: дешевий пристрій і дорогі витратні матеріали. За цією моделлю досі працюють принтери з картриджами і кавоварки з капсулами.
Модель виявилася настільки сильною, що Kodak практично володіла ринком. За даними, які наводять історики компанії, ще в середині 1990-х їй належало близько 80% американського ринку плівки, а річна виручка у 1996 році досягла піку приблизно в $16 млрд.
Винахід, який поклали в шухляду
У 1973 році, одразу після магістратури з електротехніки, у Kodak прийшов працювати інженер Стівен Сассон. Його керівник Гарет Ллойд дав йому досить розмите завдання: подивитися, чи можна зробити камеру на основі нового світлочутливого сенсора, так званої ПЗЗ-матриці.
У грудні 1975 року Сассон зібрав прототип. За описом IEEE, який визнав камеру історичною віхою інженерії, вона важила 8 фунтів, тобто близько 3,6 кг, мала сенсор 100 на 100 пікселів, тобто 0,01 мегапікселя, і знімала лише чорно-білі кадри. Один знімок записувався на цифрову касету 23 секунди. Щоб подивитися фото, касету вставляли в окремий пристрій, підключений до телевізора.
Камера працювала, але до продукту для покупця було дуже далеко: важка, повільна, з якістю, яка не йшла в жодне порівняння з плівкою. А головне, вона не потребувала ні плівки, ні проявки, ні фотопаперу, тобто всього того, на чому Kodak заробляла.
20 травня 1977 року Kodak подала заявку на патент «Electronic still camera», виданий у 1978 році на імена Сассона і Ллойда. А потім прототип фактично поклали на полицю. За даними преси, публічно його показали лише через чверть століття.
Вони все знали
Найчастіша версія цієї історії звучить так: дурні керівники не помітили цифрову революцію. Це неправда, і тому історія Kodak набагато цікавіша.
За даними, які наводять дослідники історії компанії, у 1979 році менеджер Kodak Ларрі Маттесон підготував внутрішній звіт, у якому передбачив перехід ринку від плівки до цифри приблизно до 2010 року. Він помилився ненабагато. Тобто компанія мала на руках прогноз із точністю до кількох років і понад три десятиліття, щоб підготуватися.
Kodak також не сиділа без діла. У 1980-х і 1990-х вона розробляла сенсори, професійні цифрові камери і кіоски для друку цифрових фото, а у 2001 році оголосила про купівлю сервісу зберігання і поширення фотографій в інтернеті Ofoto. По суті, за десять років до Instagram у Kodak був власний фотосервіс в інтернеті.
Тоді що пішло не так?
Злам: чому неможливо вбити власну дійну корову
Відповідь проста і жорстока: плівка приносила неймовірні гроші, а цифра їх знищувала.
Кожна проданa цифрова камера означала покупця, який більше ніколи не купить плівку, хімікати й проявку. Тобто цифровий бізнес Kodak, навіть дуже успішний, канібалізував, тобто поїдав, найприбутковіший бізнес самої Kodak. Керівники не хотіли різко розвертатися в бік цифрових технологій, бо це вимагало величезних інвестицій у ринок, який тоді здавався дуже обмеженим.
Кожне окреме рішення в моменті було раціональним:
- навіщо вкладати мільярди в цифру з мізерною маржею, якщо плівка дає рекордні прибутки;
- навіщо лякати акціонерів падінням виручки, якщо можна ще кілька років заробляти;
- навіщо поспішати, якщо цифрові камери поки погані й дорогі.
Але сума раціональних рішень привела до катастрофи. Професор Гарвардської школи бізнесу Клейтон Крістенсен у 1997 році описав цей механізм у книзі «Дилема інноватора». Успішні компанії гинуть не тому, що погано керовані, а саме тому, що добре керовані: вони слухають своїх найкращих клієнтів і вкладають туди, де найвищий прибуток сьогодні. Нова технологія спочатку завжди гірша і менш прибуткова, тому розумний менеджмент її ігнорує. Доки не стає пізно.
Джерела доходу і куди пішли гроші
Поки плівка ще давала гроші, Kodak намагалася купити собі нове майбутнє. І тут теж помилилася.
У 1988 році компанія купила фармацевтичну Sterling Drug приблизно за $5,1 млрд. Логіка була така: хімія є хімія, Kodak знається на хімії, отже, зможе робити ліки. Як писав Bloomberg у 1994 році, покупка не виправдала надій, і згодом бізнес розпродали частинами. Мільярди, які могли піти на перебудову під цифрову епоху, пішли на диверсифікацію в галузь, у якій компанія не мала переваг.
Тим часом конкуренти тиснули і на старому полі. Японська Fujifilm агресивно знижувала ціни на плівку: Bloomberg у 1997 році писав про знижки до 50% на набори з кількох плівок. За оцінками, які наводять дослідники, частка Fuji на ринку США в 1990-х зросла приблизно вдвічі, а частка Kodak почала падати.
Провал: смартфон добив цифрову камеру
У 2000-х Kodak таки розвернулася до цифри і випускала популярні мильниці для масового покупця. Але виявилося, що ринок цифрових камер теж тимчасовий. Через кілька років після появи iPhone у 2007 році камера в телефоні стала достатньо доброю для більшості людей, а фото перестали друкувати взагалі. Люди почали ділитися ними в соцмережах.
Тобто Kodak запізнилася двічі: спершу з переходом від плівки до цифрових камер, а потім з переходом від камер до телефонів і соцмереж. І на кожному етапі гроші заробляли інші.
У січні 2012 року Eastman Kodak подала заяву про захист від кредиторів за 11-ю главою Кодексу США про банкрутство. У грудні 2012 року, під час процедури, компанія оголосила про продаж пакета патентів у галузі цифрової обробки зображень приблизно за $525 млн. Його купувала Intellectual Ventures разом з групою з 12 технологічних компаній, які отримували ліцензії. Так Kodak продала напрям, з якого колись почався винахід Сассона.
У вересні 2013 року Kodak вийшла з банкрутства значно меншою компанією. Сьогодні вона займається друкарськими технологіями, промисловими матеріалами і навіть фармацевтичним виробництвом. За звітом компанії, за 2025 рік її виручка становила $1,069 млрд, тобто близько $1,07 млрд. Це приблизно в 15 разів менше за виручку на піку.
5 уроків з історії Kodak
1. Найнебезпечніший конкурент це ваш власний прибуток
Kodak програла не лише конкурентам. Її підвело небажання відмовитися від найприбутковішого бізнесу заради менш прибуткового нового. Те саме буває з людьми: стабільна, але безперспективна робота заважає перейти туди, де росте попит, бо на старті нове місце платить менше.
2. Прогноз без дії нічого не вартий
Звіт Маттесона в 1979 році передбачив майбутнє майже ідеально. Але правильний прогноз нічого не дав, бо компанія не була готова пожертвувати сьогоднішніми прибутками. В особистих фінансах це звучить знайомо: майже всі знають, що треба відкладати і мати запас, але знати не означає робити. Як перейти від знання до дії, розбираємо в статті про фінансову подушку безпеки. Протилежна помилка, коли компанія росте швидше, ніж її економіка, добре видна в історії Pets.com.
3. Диверсифікуйся в те, що розумієш
Покупка Sterling Drug за $5,1 млрд показує, що розподіляти ризики треба з розумом. «Хімія є хімія» виявилося так само хибною логікою, як у притчі про цегляра, який купував коштовності, з книги «Найбагатший чоловік у Вавилоні». Інвестору, який не хоче вгадувати, які компанії виживуть, простіше купити весь ринок, і про це наша стаття «Що таке ETF».
4. Ринок може змінитися двічі
Навіть коли Kodak таки пристосувалася до цифрових камер, ця ніша сама зникла. Корисне питання для будь-якої кар'єри чи бізнесу: що станеться з моєю галуззю не після найближчої зміни, а після наступної за нею?
5. Захищай навичку, а не посаду
Сам Стівен Сассон пропрацював у Kodak до 2009 року, отримав Національну медаль технологій та інновацій США і потрапив до Національної зали слави винахідників. Компанія занепала, але людина з цінною навичкою залишилася цінною. Для кожного з нас головний актив це вміння, яке потрібне ринку, а не конкретний роботодавець.
Що варто запам'ятати
Історію Kodak часто розповідають як анекдот про дурнів, які не помітили очевидного. Насправді це історія про розумних людей, які все бачили, все порахували і щоразу ухвалювали логічне рішення. Саме тому вона така страшна і така корисна: від помилок дурнів захиститися легко, а від власної раціональності значно важче.
Інші історії компаній і людей, які падали і піднімалися, збираємо в розділі Історії успіху.
Стаття була корисною?
Дякуємо!