LTCM: як фонд нобелівських лауреатів втратив 90%
Фонд з двома нобелівськими лауреатами заробляв 40% на рік, а в 1998-му втратив понад 90% капіталу за кілька місяців. Як працює кредитне плече і чого вчить LTCM.
Між 1994 і 1997 роками фонд Long-Term Capital Management приносив інвесторам 20%, 43%, 41% і 17% на рік. Серед його партнерів були Роберт Мертон і Майрон Шоулз, які в 1997 році отримали Нобелівську премію з економіки за метод оцінки деривативів. У серпні 1998 року фонд втратив 44% вартості за один місяць, а за весь 1998 рік, за даними Рахункової палати США (GAO), понад 90% капіталу. Щоб крах не потягнув за собою банки, Федеральний резервний банк Нью-Йорка за кілька днів зібрав 14 найбільших фінансових компаній і переконав їх врятувати фонд.
Це не історія про дурнів, які зіграли в казино. Це історія про найрозумніших людей на ринку, які дуже точно рахували майже все, крім одного: що буде, коли всі одночасно захочуть вийти. Нижче розбираємо, як був влаштований фонд, чому кредитне плече множить не лише дохід, і що з цього варто винести звичайному інвестору.
Простими словами: що таке LTCM
Long-Term Capital Management заснував у лютому 1994 року Джон Мерівезер, колишній віцеголова інвестбанку Salomon Brothers. У Salomon він очолював знамениту групу облігаційного арбітражу, і саме цих людей забрав із собою. До команди долучилися двоє академічних зірок, Мертон і Шоулз. Інвестори несли гроші охоче: мінімальний внесок був великим, а репутація команди здавалася гарантією.
Фонд заробляв на арбітражі з відносною вартістю. Ідея така: є два дуже схожі цінні папери, наприклад дві державні облігації США з майже однаковим строком. Одна з них торгується трохи дорожче лише тому, що вона новіша і нею активніше торгують. Історично така різниця з часом зникає. Фонд купує дешевший папір, продає дорожчий і чекає, поки ціни зійдуться. Напрям ринку майже не має значення: заробіток іде з різниці, а не з того, чи ростуть облігації.
Проблема одна: така різниця крихітна, частки відсотка. Якщо вкласти мільйон, заробиш на ній небагато. Тому фонд вкладав не лише свої гроші, а позичені.
Як працює кредитне плече
Кредитне плече (леверидж) означає, що на кожну свою гривню інвестор купує активів на кілька гривень за рахунок позики. Воно множить результат в обидва боки, і саме тут простіше порахувати, ніж пояснювати.
За даними Федеральної резервної системи США, наприкінці 1997 року LTCM мав приблизно $30 боргу на кожен $1 власного капіталу. Ось що це означає на простому прикладі.
| Зміна вартості активів | Без плеча (1:1) | Плече 1:30 |
|---|---|---|
| +1% | +1% капіталу | +31% капіталу |
| −1% | −1% капіталу | −31% капіталу |
| −3,3% | −3,3% капіталу | майже весь капітал втрачено |
Розрахунок MURS: при плечі 1:30 активи у 31 раз більші за власні гроші, тому кожен відсоток зміни їхньої вартості дає 31% зміни капіталу, без урахування відсотків за позикою.
Тобто фонду з таким плечем вистачає падіння активів трохи більше ніж на 3%, щоб зникнути. Для порівняння: звичайний індексний фонд акцій за поганий рік падає на 20–40%, і вкладник при цьому нічого не втрачає назавжди, якщо не продає. Інвестор з плечем такої розкоші не має, бо кредитор вимагає повернути гроші саме тоді, коли ціни внизу.
Окрім балансу, фонд мав величезні позиції в позабіржових деривативах. Колишня голова Комісії з торгівлі товарними ф'ючерсами США Брукслі Борн в інтерв'ю PBS Frontline згадувала, що у вересні 1998 року в LTCM було деривативів на $1,25 трлн номінальної вартості при капіталі лише близько $4 млрд. Номінальна вартість не дорівнює ризику, але масштаб показовий: фонд став настільки великим, що його проблеми ставали проблемами всієї банківської системи.
Ризики: що пішло не так у 1998 році
Капітал повернули, позиції залишили
Наприкінці 1997 року LTCM повернув частину капіталу інвесторам, бо вважав, що має забагато грошей для своїх стратегій. Позиції при цьому фонд не скоротив. Математично це підняло плече ще вище: ті самі ставки тепер трималися на меншій подушці.
Росія і втеча в надійне
У серпні 1998 року уряд Росії девальвував рубль і припинив платежі за своїм боргом. Сам по собі цей борг не був великою частиною портфеля LTCM. Але реакція ринку виявилася глобальною: інвестори по всьому світу кинулися продавати все ризиковане і купувати найнадійніше, державні облігації США.
Для LTCM це була найгірша можлива подія. Фонд ставив на те, що різниця між надійними і менш надійними паперами скоротиться. Натомість вона різко зросла, і одночасно на всіх ринках. Стратегії, які за моделями не мали бути пов'язані між собою, почали падати разом. За даними ФРС, лише 21 серпня фонд зазнав величезних збитків, а за весь серпень втратив 44% вартості.
Моделі, які не знали про паніку
Журналіст Роджер Ловенстайн, автор книжки про LTCM, у фільмі PBS Frontline описував це так: моделі фонду казали, що він не може втратити більше $35 млн за день, а реально фонд почав втрачати по $300, $400, $500 млн щодня. Моделі спиралися на історичні дані, у яких такої одночасної втечі з ринків не було. Але ринок не зобов'язаний повторювати історію.
Ліквідність зникає, коли вона потрібна
Коли всі знають, що великий гравець у біді і мусить продавати, ніхто не поспішає купувати в нього за справедливою ціною. Інші учасники ринку бачили позиції LTCM і могли торгувати проти них. Фонд опинився в пастці: щоб повернути позики, треба продавати, а продаж ще більше обвалював ціни на те, що він тримав.
Порятунок: 14 банків і $3,6 млрд
Хронологія з архіву ФРС виглядає як трилер. 2 вересня 1998 року фонд написав інвесторам лист про серпневі збитки. 18 вересня Мерівезер зателефонував президентові Федерального резервного банку Нью-Йорка Вільяму Макдоноу. 22 вересня у будівлі ФРС у Нью-Йорку зібралися представники найбільших банків. 23 вересня близько 18:00 угоду було досягнуто.
Чотирнадцять банків і брокерських компаній вклали у фонд $3,625 млрд і отримали 90% його власності. Частка партнерів, які створили фонд, скоротилася до 10%. Двоє запрошених учасників відмовилися брати участь. Важлива деталь: ФРС не вклала жодного власного долара. Вона лише зібрала кредиторів за одним столом і допомогла їм домовитися, бо безладний розпродаж позицій LTCM міг обвалити ринки, на яких працювали ці самі банки.
Банки вийшли з історії без збитків: за даними ФРС, яка посилається на GAO, учасники отримали назад усі свої $3,6 млрд до кінця 1999 року, коли позиції фонду поступово розпродали. Але порятунок мав і ціну. Багато економістів досі сперечаються, чи не навчила ця історія ринки, що великих гравців у біді все одно рятуватимуть. Через десять років, у 2008-му, ця суперечка стала зовсім не теоретичною.
Для кого цей урок
LTCM здається історією з іншого світу: мільярди, деривативи, нобелівські лауреати. Але механізм той самий, що й у звичайних фінансових помилках, тільки у збільшеному масштабі. Ось кому особливо варто його пам'ятати.
Тим, хто думає про маржинальну торгівлю. Брокер, який дає плече 1:5 або 1:10, по суті дає ту саму конструкцію, що була в LTCM, лише меншу. Падіння, яке звичайний інвестор просто перечекав би, з плечем закінчується примусовим закриттям позиції.
Тим, хто бере кредит на інвестиції. Позика під «надійний» проєкт теж є плечем. Якщо проєкт просідає, борг лишається повним.
Тим, хто вірить красивій історії дохідності. 40% на рік без жодного збиткового року виглядали як доказ генія. Насправді вони частково були платою за ризик, який довго не проявлявся. Схожий урок дає історія Еда Торпа, який усе життя рахував не лише перевагу, а й розмір ставки, і саме тому ніколи не розорявся.
Тим, хто тримає «стабільні» активи з неочевидним ризиком. Стратегія, що щомісяця приносить трохи і раз на кілька років втрачає все, найнебезпечніша, бо довго виглядає безпечною. У 2022 році за схожою схемою «стабільних 20% річних» обвалилася екосистема Terra і стейблкоїна UST.
Альтернативи: як не стати LTCM у малому масштабі
Без плеча довгий горизонт працює на вас. Інвестор у широкий індексний фонд без позик може пережити падіння ринку на 30–50% і дочекатися відновлення. Як працюють такі фонди, ми розбирали в матеріалі що таке ETF. Щоб побачити, скільки дає звичайний складний відсоток без жодного плеча, можна покрутити калькулятор складного відсотка.
Подушка безпеки перед інвестиціями. Головна причина, з якої приватні інвестори продають на дні, та сама, що в LTCM: гроші терміново потрібні саме тоді, коли все дешеве. Запас на кілька місяців витрат, окремий від інвестицій, робить вас стійкими до такого сценарію. Як його порахувати, пояснюємо в статті про фінансову подушку безпеки.
Скептицизм до власних моделей. Найцікавіше в LTCM те, що його засновники не були шахраями. Вони чесно вірили в свої розрахунки. Тому запитання «а що, якщо всі мої припущення помиляються одночасно?» корисне навіть тоді, коли ви впевнені у своїй правоті.
Часті запитання
Хто заснував LTCM?
Фонд заснував у лютому 1994 року Джон Мерівезер, колишній віцеголова Salomon Brothers. Серед партнерів були нобелівські лауреати 1997 року Роберт Мертон і Майрон Шоулз.
Скільки втратив LTCM?
За даними GAO, у 1998 році фонд втратив понад 90% капіталу. Лише за серпень 1998 року вартість фонду впала на 44%.
Чи рятувала LTCM держава?
Ні. Федеральний резервний банк Нью-Йорка організував переговори, але власних грошей не вкладав. Фонд рекапіталізували 14 приватних банків і брокерів, вклавши $3,625 млрд в обмін на 90% власності.
Що таке кредитне плече простими словами?
Це купівля активів частково за позичені гроші. При плечі 1:30 зміна вартості активів на 1% змінює ваш власний капітал приблизно на 31%, і в плюс, і в мінус.
Стаття була корисною?
Дякуємо!
Матеріал має інформаційний характер і не є фінансовою чи інвестиційною порадою. Цифри актуальні на дату оновлення. Будь-які вкладення пов’язані з ризиком, рішення ви ухвалюєте самостійно.