Маршмелоу-тест: що насправді показали нові дослідження
Діти, які чекали другий зефір, нібито досягали більшого. Повторні дослідження 2013 і 2018 років показали іншу картину. Що це означає для грошей.
Наприкінці 1960-х у дитячому садку при Стенфордському університеті психолог Волтер Мішел ставив перед чотирирічними дітьми просту дилему. На столі лежить зефір. Його можна з'їсти одразу. А можна почекати, поки дорослий повернеться, і тоді отримати два. Дорослий виходив, і дитина лишалася сама з солодощами, дзвіником, яким можна було його покликати, і довгими хвилинами очікування, до 15 або 20 хвилин залежно від версії експерименту.
Більшість дітей не дочекалися. У класичних серіях середній час очікування був близько шести хвилин. Але справжня слава прийшла до тесту через двадцять років, коли Мішел із колегами знайшов тих самих дітей підлітками. Ті, хто довше чекав у садку, мали кращі оцінки, вищі бали SAT, американського вступного тесту, і батьки описували їх як уважніших і зібраніших.
Так народилася одна з найпопулярніших ідей популярної психології: уміння відкласти задоволення визначає успіх у житті, і зокрема гроші. Її переказують у книжках про звички, на тренінгах з фінансів і в мотиваційних відео. Проблема в тому, що пізніші дослідження показали складнішу картину. І саме ця складніша картина корисніша для вашого гаманця, ніж проста легенда.
Що саме знайшов Мішел
Оригінальні експерименти охопили понад 600 дошкільнят. Пізніше дослідники надіслали батькам анкети. У статті 1988 року в Journal of Personality and Social Psychology йшлося про 95 дітей, за якими вдалося простежити приблизно через десять років: ті, хто довше чекав у чотири-п'ять років, за оцінками батьків краще вчилися, легше спілкувалися, краще планували і впоралися зі стресом.
Найгучніший результат з'явився у статті 1990 року в Developmental Psychology. У тій версії тесту, де дітям не підказували жодних стратегій і зефір лежав на виду, час очікування корелював з балами SAT: 0,57 з математики і 0,42 з мови. Кореляція показує, наскільки дві величини рухаються разом: 0 означає, що зв'язку немає, 1 означає ідеальний збіг. Для психології 0,57 це дуже багато. Однак ці цифри рахували для невеликої групи: від 35 до 48 дітей, для яких були дані.
І ще одна деталь, яку рідко згадують. Усі діти ходили в садок при Стенфорді, тобто здебільшого були дітьми викладачів і студентів університету. Така вибірка дуже далека від «дітей взагалі».
2012: а якщо дорослим просто не можна вірити
Першою помітною перевіркою стала робота Селесте Кідд, Голлі Пальмері і Річарда Асліна з Рочестерського університету. Вона вийшла онлайн у жовтні 2012 року і в журналі Cognition у 2013-му. Їхня ідея була простою: дитина, яка звикла, що обіцянки не виконуються, діє розумно, коли з'їдає зефір одразу.
Дослідники перевірили це на 28 дітях віком від трьох з половиною до майже шести років. Перед звичним тестом діти робили творче завдання: розмальовували чашку. Їм обіцяли, що якщо почекати, дорослий принесе кращі фломастери і наліпки. Половині дітей дорослий справді приносив обіцяне. Друга половина отримувала вибачення: «на жаль, нічого немає».
Після цього всі проходили тест із зефіром. Результат виявився величезним навіть для самих авторів.
Діти з «ненадійним» дорослим чекали в середньому 3 хвилини. Діти з «надійним» 12 хвилин, тобто вчетверо довше. Усі 15 хвилин витримали 9 з 14 дітей у надійній групі і лише одна дитина з 14 у ненадійній. Річард Аслін зізнався в пресрелізі університету: «Я був вражений, що ефект виявився таким великим».
Висновок авторів важливий: очікування це не лише сила волі. Це ще й розрахунок, чи варто вірити, що винагорода справді буде. Для дитини з середовища, де обіцянки ламаються, з'їсти зефір одразу раціонально.
2018: перевірка на 918 дітях
Найсерйознішу перевірку зробили Тайлер Воттс, Ґреґ Данкан і Гаонан Куан. Їхня стаття вийшла в Psychological Science у 2018 році. Замість садка при університеті дослідники взяли дані великого американського державного дослідження розвитку дітей NICHD, яке роками спостерігало дітей у десяти регіонах США. У ньому чотирирічні діти теж проходили тест з ласощами, але з обмеженням у 7 хвилин.
Автори проаналізували 918 дітей: 552 дитини мам без вищої освіти і 366 дітей мам з дипломом. Лише перша група була вдесятеро більшою за ту, на якій у 1990 році рахували знамениті кореляції.
Що вийшло:
- Зв'язок є, але вдвічі слабший. Серед дітей мам без диплома кореляція між хвилинами очікування і успішністю в першому класі склала 0,28. Автори пишуть, що це приблизно половина від оригінальних результатів.
- Після врахування родини він майже зникає. Коли дослідники врахували освіту і дохід батьків, домашнє середовище і когнітивні здібності дитини в 4,5 року, зв'язок з успішністю у 15 років зменшився приблизно на дві третини і перестав бути статистично значущим.
- Поведінка не передбачається. Між часом очікування і поведінковими проблемами у 15 років значущого зв'язку не знайшли.
- Важливі перші 20 секунд. Більша частина різниці в успішності пояснювалася тим, чи змогла дитина почекати хоча б 20 секунд, а не тим, чи вона витримала всі 7 хвилин.
Подивіться також на різницю між групами. Повні 7 хвилин витримали 45% дітей мам без диплома і 68% дітей мам з дипломом. А з'їли ласощі за перші 20 секунд 23% дітей з першої групи і 10% з другої.
Тобто тест у великій мірі вимірює не вроджений характер, а умови, в яких дитина росте. Сам Воттс у коментарі для Association for Psychological Science сформулював практичний висновок обережно: якщо навчити дитину чекати, але не змінити ширших умов і здібностей, це, ймовірно, матиме дуже малий вплив на подальше життя.
Чому це не «розвінчання», а уточнення
Легко зробити протилежну помилку і вирішити, що маршмелоу-тест нічого не вартий. Це не так. Зв'язок між умінням чекати і подальшими результатами в нових даних є, просто він значно скромніший і переплетений із середовищем. Мішел і його колеги, до речі, й самі писали, що на більших вибірках ефект може виявитися меншим, а домашнє середовище може важити більше.
Чесний підсумок такий: самоконтроль важливий, але він не працює у вакуумі. Людина відкладає задоволення тоді, коли вірить, що відкладене справді повернеться, і коли в неї є запас, щоб узагалі мати вибір.
Що це означає для грошей дорослих
Маршмелоу-тест часто використовують як аргумент: «бідні бідні, бо не вміють відкладати». Нові дані показують, що це перевертає причину і наслідок. Ось що з досліджень можна взяти собі.
1. Довіра до майбутнього це частина фінансової стратегії
Діти Кідд не чекали, бо не вірили дорослому. Дорослі так само не відкладають, коли не вірять, що гроші збережуться: банк збанкрутує, інфляція з'їсть, ціни зміняться. Тому перший крок до заощаджень часто не «більше дисципліни», а надійніше місце для грошей, якому ви довіряєте. В Україні це, наприклад, вклади, гарантовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, або державні облігації, і про різні варіанти ми писали в статті про фінансову подушку безпеки.
2. Запас дає право чекати
Діти, які росли в забезпеченіших родинах, чекали довше. Дорослі теж: людині без запасу важко відмовитися від швидких грошей, навіть невигідних. Подушка на 3–6 місяців витрат це не лише захист від форс-мажору, а й можливість ухвалювати повільні, вигідніші рішення: не брати перший-ліпший кредит, не продавати актив у паніці, не погоджуватися на першу пропозицію роботи.
3. Не покладайтеся на силу волі, змінюйте обстановку
У старих експериментах Мішела діти чекали довше, коли зефір ховали з очей. У дослідженні 1990 року це додавало в середньому майже чотири хвилини. Для дорослих аналог очевидний: автоматичний переказ у день зарплати, окрема картка для заощаджень без доступу в застосунку, видалений із телефона застосунок магазину. Чим менше рішень доводиться ухвалювати «силою волі», тим краще. Цю ідею детально розбирає Джеймс Клір в «Атомних звичках».
4. Почніть з «двадцяти секунд»
У даних Воттса найбільшу різницю давали не сім хвилин, а перші двадцять секунд. Для грошей це нагадування, що вирішальний не ідеальний план, а найменша пауза перед покупкою. Правило «відкласти рішення до завтра» для покупок понад певну суму вже ловить більшість імпульсивних витрат. Як одна імпульсивна покупка тягне за собою наступні, ми пояснювали в статті про ефект Дідро.
5. Не судіть інших за «зефіром»
Коли хтось бере дорогий кредит до зарплати або витрачає премію за тиждень, легко вирішити, що людині бракує характеру. Іноді так і є. Але часто це раціональна реакція на життя, де обіцянки ламаються, а завтра непередбачуване. Морган Гаузел у «Психології грошей» формулює схожу думку: кожен ухвалює фінансові рішення, які мають сенс з огляду на його власний досвід.
Як «потренувати маршмелоу» на практиці
Якщо хочеться практичного експерименту на собі, ось простий формат на місяць:
- Визначте свій «зефір». Одна категорія імпульсивних витрат, яку ви помічаєте найчастіше: доставка їжі, кава навинос, дрібні покупки на маркетплейсах.
- Додайте паузу. Кожну таку покупку відкладайте хоча б на добу. Якщо завтра вона все ще потрібна, купуйте без докорів.
- Зробіть «другий зефір» видимим. Суму, яку ви не витратили, одразу переказуйте на окремий рахунок. Винагорода має бути реальною, інакше мозок не повірить, як діти з ненадійним дорослим.
- Порахуйте через місяць. Подивіться на суму на окремому рахунку і вирішіть, що з нею робити. Наприклад, запустити челендж «52 тижні».
Висновок
Маршмелоу-тест не довів, що успіх визначає здатність чотирирічної дитини дивитися на зефір. Він довів дещо цікавіше. Ми чекаємо тоді, коли віримо, що чекати варто, і коли маємо достатньо, щоб дозволити собі паузу. Тому найкраще, що можна зробити для своїх заощаджень, це не тренувати залізну волю, а будувати життя, в якому відкладене справді повертається: з надійним місцем для грошей, запасом на чорний день і автоматикою замість щоденної боротьби з собою.
Часті запитання
Що таке маршмелоу-тест?
Експеримент психолога Волтера Мішела, який він проводив зі Стенфордськими дошкільнятами наприкінці 1960-х. Дитині пропонували з'їсти один смаколик одразу або почекати до 15–20 хвилин і отримати дві. Пізніше дослідники порівнювали час очікування з успіхами цих дітей у підлітковому віці.
Чи підтвердився маршмелоу-тест?
Частково. Дослідження 2018 року на 918 дітях знайшло зв'язок між очікуванням і успішністю, але вдвічі слабший за оригінальний. Після врахування освіти і доходу батьків, домашнього середовища і здібностей дитини він зменшився приблизно на дві третини.
Чому діти не чекали другого зефіру?
Одна з головних причин недовіра. У дослідженні Рочестерського університету діти, яким дорослий перед тестом не виконав обіцянку, чекали в середньому 3 хвилини, а ті, кому виконав, 12 хвилин.
Як це стосується заощаджень?
Дорослі теж відкладають гроші охочіше, коли довіряють місцю, де вони зберігаються, і мають запас. Тому замість того, щоб покладатися лише на силу волі, корисно автоматизувати заощадження і тримати подушку безпеки.
Стаття була корисною?
Дякуємо!
Матеріал має інформаційний характер і не є фінансовою чи інвестиційною порадою. Цифри актуальні на дату оновлення. Будь-які вкладення пов’язані з ризиком, рішення ви ухвалюєте самостійно.