Ед Торп: математик, який обіграв казино і Волл-стріт
Професор математики порахував блекджек на IBM 704, змусив казино змінити правила, а потім заснував один із перших квантових фондів. Чого вчить його метод.
Наприкінці 1950-х років молодий викладач математики сів за один із найпотужніших комп'ютерів того часу, IBM 704, і почав рахувати не траєкторії ракет, а карткову гру. Через кілька років казино Невади змінювали правила через його книжку, а він сам переходив від ігрових столів до біржі. Едвард Торп довів дві речі, які звучали як єресь: казино можна обіграти чесно, і ринок теж має слабкі місця, якщо рахувати краще за інших.
Його історія цікава не тим, скільки він заробив. Вона цікава методом. Торп ніколи не вгадував. Він рахував перевагу, розмір ставки і ризик розоритися. Ці три питання корисні кожному, хто хоч раз вкладав гроші в будь-що.
Старт: радіоаматор, фізик, математик
Едвард Оуклі Торп народився 14 серпня 1932 року в Чикаго, а дитинство провів у Південній Каліфорнії. У 12 років він уже мав посвідчення радіоаматора. Вчився спершу в Берклі, потім перевівся до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі на фізику, а докторський ступінь здобув з математики: у 1958 році захистив дисертацію про компактні лінійні оператори.
Далі звичайна академічна кар'єра: Массачусетський технологічний інститут у 1959–1961 роках, університет штату Нью-Мексико у 1961–1965 роках, потім Каліфорнійський університет в Ірвайні, де він викладав математику, а згодом і фінанси. Ніщо в цьому резюме не віщувало людину, яку казино колись проситимуть не приходити.
Злам: як порахувати колоду
У блекджеку гравець змагається з дилером: треба набрати суму ближчу до 21, ніж у дилера, і не перебрати. Довгий час вважалося, що казино має незламну перевагу, бо кожна роздача ніби незалежна від попередньої. Торп помітив слабке місце в цьому припущенні. Карти, які вже вийшли, не повертаються в колоду до перетасовування. Отже, склад решти колоди змінюється від роздачі до роздачі, а з ним змінюються й шанси.
Коли в колоді лишається багато десяток і тузів, вигідніше гравцеві: частіше випадає блекджек, а дилер, який за правилами мусить добирати до 17, частіше перебирає. Коли таких карт мало, перевага повертається до казино. Ідея проста, але щоб перетворити її на робочу стратегію, треба перебрати величезну кількість комбінацій. Саме для цього Торп використав IBM 704: за даними бібліотеки Каліфорнійського університету в Ірвайні, де зберігається його архів, у 1959 році в MIT він перебрав на ньому близько 34 млн можливих комбінацій роздачі.
У січні 1961 року він опублікував статтю «A Favorable Strategy for Twenty-One» у науковому журналі Національної академії наук США (Proceedings of the National Academy of Sciences, том 47, № 1). Це рідкісний випадок, коли академічна публікація мала прямий вплив на індустрію розваг.
Перевірка грошима
Теорія без перевірки нічого не варта, і Торп поїхав перевіряти. За даними Wikipedia, стартовий капітал, $10 000, дав Менні Кіммел, заможний професійний гравець і колишній букмекер. Вони грали в Ріно, на озері Тахо і в Лас-Вегасі, і за один вікенд система нібито принесла $11 000. Сам Торп у 1961 році писав до 26 казино Невади, щоб порівняти правила, і відповіли 13 з них.
Казино відповіли так, як і варто було очікувати: видавництво Random House в анотації до автобіографії Торпа пише, що вони змінювали правила і не пускали його на поріг. Найпростішим захистом стало частіше тасування колоди. Чим раніше тасування, тим менше інформації встигає накопичитися, і тим слабша перевага того, хто рахує. Згодом Торп, за даними Wikipedia, змінював зовнішність, щоб його не впізнавали: окуляри, борода.
Книжка, яка змінила казино
У 1962 році у видавництві Random House вийшла книжка «Beat the Dealer» («Обіграй дилера»), у 1966 році Торп її суттєво оновив. За даними бібліотеки UC Irvine, її продали тиражем понад мільйон примірників (Wikipedia наводить понад 700 000), і вона потрапила до списку бестселерів New York Times. Кіммел з'являється в ній під прозорим псевдонімом «Містер Ікс».
Цікавий парадокс: цілком імовірно, що книжка, яка навчила сотні тисяч людей рахувати карти, принесла казино більше, ніж забрала. Більшість читачів не мали дисципліни, щоб годинами тримати рахунок без помилок, але повірили, що гра піддається. І пішли грати.
Комп'ютер у черевику
Паралельно з блекджеком Торп займався рулеткою. В MIT він познайомився з Клодом Шенноном, засновником теорії інформації, і разом вони у 1960–1961 роках зібрали пристрій, який бібліотека UC Irvine і видавництво Random House називають першим у світі носимим комп'ютером. Збирали його близько восьми місяців, а в серпні 1961 року перевірили в Лас-Вегасі.
Працювало це так: один учасник спостерігав за колесом і пальцем ноги вводив ритм обертання, а другий через приховану навушну гарнітуру чув тони, які підказували, на який сектор ставити. Рулетка не така випадкова, як здається, якщо знати швидкість кульки й колеса. Але прихована електроніка виявилася ненадійною: тонкі дроти навушника постійно рвалися, і масштабувати ідею не вдалося. Нагадування про цю історію лишилося в законі: з 30 травня 1985 року Невада заборонила пристрої для прогнозування гри в блекджек і рулетку.
Головний інструмент: скільки ставити
Знати, що в тебе є перевага, мало. Треба ще знати, яку частину капіталу ставити. Тут Торп спирався на роботу Джона Келлі, інженера Bell Labs, опубліковану в 1956 році. Формула Келлі відповідає на питання: яка частка капіталу на одну ставку дає найшвидший ріст у довгій серії ставок.
Для простої ставки, де виграш дорівнює ставці, формула зводиться до різниці ймовірностей: частка = p − q, де p ймовірність виграшу, q ймовірність програшу. Якщо виграєш у 51% випадків, ставиш 2% капіталу. Не більше.
Ось що відбувається, якщо порушити це правило. Ми порахували типовий результат 1000 ставок з шансом виграшу 51% при різній частці капіталу на ставку. Розрахунок через середній логарифмічний ріст, який і максимізує формула Келлі.
Найкращий результат дає саме 2%. Утричі агресивніша ставка, 6% капіталу, при тій самій перевазі дає вже мінус 45% за ту саму тисячу ставок. Перевага та сама, гра та сама, але надмірний розмір ставки перетворює виграшну стратегію на програшну. Це, мабуть, найважливіший урок у всій історії Торпа, і він стосується не лише казино. Позика на інвестиції, весь капітал в одну ідею, кредитне плече: усе це варіації ставки, більшої за власну перевагу.
Від столу до біржі
У 1967 році Торп разом із Шіном Кассуфом випустив книжку «Beat the Market» з підзаголовком «Науковий метод для фондового ринку». Вона була про варанти і конвертовані облігації: цінні папери, ціна яких має бути математично пов'язана з ціною акції. Якщо зв'язок порушується, можна купити дешевший інструмент, продати дорожчий і заробити на тому, що ціни повернуться до логічного співвідношення, майже незалежно від того, куди піде ринок.
У 1969 році він заснував Princeton/Newport Partners, фонд, який, за даними Wikipedia, працював до 1989 року на стратегії ринково-нейтрального хеджування деривативами. Простими словами: фонд намагався заробляти не на зростанні ринку, а на неправильних цінах між пов'язаними паперами. Сьогодні це називають кількісним, або квантовим, інвестуванням. Тоді це було новаторством.
Пізніше був фонд Ridgeline Partners: за даними Wikipedia, з серпня 1994 по вересень 2002 року він займався статистичним арбітражем. Закрили його здебільшого тому, що після 2002 року дохідність таких стратегій упала. Конкуренти навчилися того самого, і перевага розчинилася. Чесне визнання цього, мабуть, не менш показове, ніж самі прибутки: знайдена перевага не вічна, і вчасно зупинитися теж частина методу.
За даними Wikipedia, яка посилається на слова самого Торпа, у травні 1998 року його особисті інвестиції давали в середньому 20% річних протягом 28,5 років. Це його власна оцінка особистого портфеля, а не офіційна звітність фонду, тому сприймати її варто саме так. Але навіть як порядок величини вона показує силу тривалого складного відсотка: щоб відчути, що 20% на рік роблять за 28 років, можна покрутити калькулятор складного відсотка.
Людина, яка не повірила Медоффу
Ще одна деталь, яка добре характеризує Торпа. Навесні 1991 року, як згадує сам Торп, його найняли консультантом перевірити інвестиції в хедж-фонди, і він засумнівався в результатах Берні Медоффа. Доходи Медоффа виглядали надто гладкими: стабільно добрі місяць за місяцем, без провалів, які неминучі в реальній торгівлі. Шахрайство розкрили лише в 2008 році.
Людина, яка все життя рахувала ймовірності, бачила просту річ: якщо результат занадто добрий, щоб бути правдою, спершу перевір механізм. Звідки береться дохід? Хто ще торгує по той бік? Чому ніхто інший не повторює цю стратегію? Ці питання варто ставити будь-якому «інвестиційному проєкту», про який розповідає знайомий.
Провали і межі методу
Історія Торпа не про безпрограшну систему. Рулетковий комп'ютер так і не став практичним. Перевага в блекджеку зникала, щойно казино змінювали правила. Арбітражні стратегії Ridgeline перестали працювати, коли ринок їх «вивчив». Кожен раз Торп знаходив ідею, використовував її, поки вона працювала, і відходив, коли вона зникала.
Важливо й те, чого він не робив: не ставив усе на одну карту. Формула Келлі, на яку він спирався, за побудовою не дає ставити весь капітал, якщо немає стовідсоткової впевненості. Саме тому програші не виводили його з гри.
5 уроків Еда Торпа
1. Спершу порахуй перевагу. Торп ніколи не грав «на відчуття». Перед кожним кроком він питав: де саме моя перевага і чи можна її виміряти? Для звичайного інвестора чесна відповідь часто звучить так: переваги в підборі окремих акцій у мене немає. І це нормальна відповідь, з якої логічно випливає вибір широких індексних фондів, про які ми писали в матеріалі що таке ETF.
2. Розмір ставки важливіший за ідею. Навіть з реальною перевагою занадто велика ставка веде до розорення. Це стосується і кредитів на «перспективні» вкладення, і перекосу всього портфеля в один актив.
3. Перевіряй малими грошима. Торп поїхав у Неваду з $10 000 чужого капіталу і обмеженим ризиком, а не продав будинок. Будь-яку нову стратегію чи бізнес-ідею розумно спершу спробувати в масштабі, програш у якому ти переживеш.
4. Будь-яка перевага тимчасова. Казино змінювали правила, ринки вчилися. Те, що працювало п'ять років, може перестати працювати завтра. Схожу думку про «хвости» і непередбачуваність розвиває Морган Гаузел у книжці, яку ми розбирали в конспекті «Психологія грошей».
5. Занадто гладкий дохід підозрілий. Реальні інвестиції мають просідання. Якщо їх немає зовсім, питай, звідки береться результат. Історія Медоффа, у якому Торп засумнівався за 17 років до розкриття, найкращий приклад.
Що почитати і з чим порівняти
У 2017 році Торп видав автобіографію «A Man for All Markets: From Las Vegas to Wall Street». Вона докладніша за будь-який переказ і написана людиною, яка вміє пояснювати математику без формул.
Для порівняння варто прочитати і нашу історію Рея Даліо та Bridgewater: інший підхід до хедж-фонду, макроекономіка замість арбітражу, але схожа одержимість правилами, ризиком і перевіркою власних помилок. А як виглядає ринок, де ціни відірвалися від будь-якої математики, показує тюльпаноманія 1637 року, і там теж міфів більше, ніж здається.
Стаття була корисною?
Дякуємо!