Японська бульбашка 1990: 34 роки до нового рекорду
Як Японія надула бульбашку на землі й акціях, чому Nikkei повертався до рекорду 1989 року аж до 2024-го і які уроки про борги та нерухомість варто взяти.
29 грудня 1989 року, в останній торговий день року, японський фондовий індекс Nikkei 225 закрився на позначці 38 915,87 пункту. Це був пік, якого ніхто тоді не визнавав піком: акції й земля в Японії дорожчали роками, і багатьом здавалося, що так буде завжди.
Наступного разу індекс закрився вище цього рівня лише 22 лютого 2024 року. Між двома рекордами минуло 34 роки і 2 місяці. Ціле покоління японців встигло народитися, вирости й почати інвестувати, так і не побачивши, як їхній фондовий ринок повертається туди, де був у 1989-му.
Це історія про те, як дешеві кредити, віра в «землю, що лише дорожчає», і банки, які охоче давали гроші під цю землю, створили одну з найбільших бульбашок XX століття. І про те, чому її уроки варто знати кожному, хто думає про нерухомість як про «безпрограшну» інвестицію.
Ця стаття розповідає історію ринку. Вона не є прогнозом чи порадою купувати або продавати будь-який актив.
Що таке бульбашка простими словами
Бульбашка це ситуація, коли ціна активу росте значно швидше, ніж дохід, який він приносить, бо люди купують не заради цього доходу, а в розрахунку продати дорожче. Поки нові покупці приходять і кредити доступні, ціна росте. Коли щось із цього зникає, ціна падає, часто дуже глибоко.
Схожі історії траплялися й раніше: від тюльпаноманії в Нідерландах до краху доткомів у 2000 році. Японська відрізняється масштабом і тим, що в її центрі була земля, тобто те, що люди звикли вважати найнадійнішим.
Як надувалася бульбашка
Дешеві гроші
У другій половині 1980-х Банк Японії кілька разів знижував офіційну облікову ставку, тобто ставку, під яку центральний банк кредитував комерційні банки. За офіційною статистикою Банку Японії, у січні 1986 року вона становила 4,5%, а з 23 лютого 1987 року впала до 2,5%. На цьому рекордно низькому рівні ставка трималася понад два роки, до травня 1989-го.
Дешеві гроші знайшли собі застосування. Компанії й інвестори брали кредити і вкладали їх в акції та землю. Ціни росли, а разом з ними росла вартість застави, під яку можна було взяти ще більше кредитів.
Банки охоче підтримували цей цикл. Економісти Банку міжнародних розрахунків (BIS) Патрік Макгвайр і Сердар Дінч у дослідженні 2004 року зазначають, що японські банки в другій половині 1980-х наростили вкладення в землю й нерухомість, і саме це згодом стало однією з головних причин проблеми поганих кредитів 1990-х. Цікаво, що, за їхніми оцінками, ринок уже тоді вважав нерухомість ризикованішою за основний бізнес промислових компаній, але це не зупиняло ні покупців, ні кредиторів.
Земля як «вічна» застава
У Японії земля була не просто активом, а основою всієї кредитної системи. Під неї брали кредити компанії, нею забезпечували позики забудовники й спекулянти. Поки ціна землі росла, банкам здавалося, що ризику немає: навіть якщо позичальник не поверне борг, застава покриє все.
Ця логіка працює лише в один бік. Коли ціни починають падати, застава дешевшає саме тоді, коли позичальникам стає важче платити. Банк одночасно отримує неповернений кредит і заставу, яка вже не покриває борг.
Як пише Nippon.com, банки зазвичай брали нерухомість у заставу і фінансували спекуляцію як забудовників, так і інших фінансових установ. Коли земля подешевшала, позичальники могли взяти під ту саму ділянку вже менше грошей, а іноді мусили надавати додаткову заставу.
Як бульбашка лопнула
Банк Японії почав діяти в 1989 році. Ось як змінювалася облікова ставка за даними самого центрального банку:
| Дата | Офіційна облікова ставка |
|---|---|
| 23 лютого 1987 | 2,50% |
| 31 травня 1989 | 3,25% |
| 11 жовтня 1989 | 3,75% |
| 25 грудня 1989 | 4,25% |
| 20 березня 1990 | 5,25% |
| 30 серпня 1990 | 6,00% |
Тобто за 15 місяців ставка зросла з 2,5% до 6%, більш ніж удвічі. Останнє підвищення в 1989 році сталося 25 грудня, за чотири дні до історичного піку Nikkei.
Для ринку, який тримався на кредитах, це був удар. Акції почали падати вже в перший торговий день 1990 року, 4 січня, а 1 жовтня 1990 року Nikkei, за даними Nippon.com, опустився нижче 20 000 пунктів, тобто майже вдвічі від піку. Земля падала повільніше, бо нею торгують не щосекунди, але падала довше.
Наскільки глибоким було падіння? Дослідницький інститут ESRI при Кабінеті міністрів Японії у 2011 році опублікував огляд усних свідчень чиновників і економістів тієї епохи. За цими свідченнями, ціни на землю у великих містах почали масово падати в 1991 році, а в Токіо ще раніше, з 1989-го. До 1994 року вони опустилися до половини пікового рівня, а падіння тривало й далі. Колишній посадовець Міністерства фінансів, якого цитує ESRI, згадує, що індекс цін на комерційну землю згодом опустився до рівня 1973 року. Тобто ціни відкотилися приблизно на два десятиліття назад.
Кувабара Мінору в огляді для Nippon.com (2019) наводить ще точніші цифри. Ціни на комерційну землю в шести найбільших містах Японії досягли піку в 1990 році, а потім падали 15 років поспіль, аж до 2005-го. Загалом індекс опустився на 87% від піку. Лише за 1992 рік він втратив близько 15%, а за 1993-й майже 25%. Як пише автор, таке падіння не мало прецедентів у повоєнній Японії і зруйнувало давній міф про ціни на нерухомість, які нібито ростуть завжди.
Відновлення йшло дуже повільно. За загальнонаціональним опитуванням Міністерства землі, інфраструктури і транспорту Японії, про яке писала The Japan Times у вересні 2006 року, ціни на землю в трьох найбільших агломераціях (Токіо, Осака, Нагоя) тоді вперше з 1990 року зросли. А в середньому по країні ціни на житлову й комерційну землю падали вже 15-й рік поспіль.
Втрачені десятиліття
Коли ціни на землю й акції падають одночасно, проблема перестає бути лише проблемою інвесторів. Вона стає проблемою банків, а через них усієї економіки.
Японські банки роками тримали на балансах кредити, які ніхто не міг повернути. За даними огляду ESRI, у грудні 1995 року держава виділила 685 млрд єн на порятунок так званих jusen, компаній іпотечного кредитування, які найбільше постраждали від падіння цін на землю.
Наслідки, за даними Nippon.com, розтягнулися на десятиліття:
- проблемні активи банків зросли з 8 трлн єн у 1992 році до 40 трлн у 1995-му і 52 трлн у 2002-му;
- частка проблемних кредитів досягла піку 8,6% у 2002 році;
- у листопаді 1997 року збанкрутував банк Hokkaidō Takushoku і закрилася брокерська компанія Yamaichi Securities;
- у 1998 році неплатоспроможними визнали й націоналізували Long-Term Credit Bank of Japan та Nippon Credit Bank;
- загалом банки списали понад 100 трлн єн поганих кредитів, близько 20% ВВП країни, а держава витратила на підтримку фінансової системи близько 38 трлн єн.
Банки, обтяжені поганими кредитами, обережно позичали гроші новим проєктам. Компанії, обтяжені боргами, не інвестували, а гасили кредити. Економіка роками майже не росла. Цей період у Японії й за її межами назвали «втраченим десятиліттям», а коли застій розтягнувся, почали говорити про «втрачені десятиліття».
Банк Японії почав знижувати ставку вже з липня 1991 року. За його даними, у вересні 1993 року облікова ставка була вже 1,75%, а у вересні 1995 року лише 0,5%. Але дешеві гроші вже не могли повернути колишні ціни: компанії й банки були зайняті тим, щоб розплатитися з боргами, а не новими інвестиціями.
Фондовий ринок теж не відновився. За даними Nippon.com, у березні 2009 року, після світової фінансової кризи, Nikkei опускався до 7 054,98 пункту, тобто більш ніж на 80% нижче за рекорд 1989 року. До позначки 20 000 індекс повернувся лише у квітні 2015-го.
Що це означало для звичайного інвестора
Уявімо японця, який наприкінці 1989 року вклав гроші в акції, що повторюють індекс Nikkei. Щоб просто повернутися до тієї самої цифри на рахунку, йому довелося б чекати 34 роки. Для порівняння: за ті самі роки американський індекс Dow Jones, за даними Nippon.com, виріс приблизно в 14 разів, з близько 2 700 пунктів у 1989 році до понад 39 000 у лютому 2024-го.
Тут є важливе уточнення: це сценарій людини, яка вклала все одразу на самому піку. Той, хто вкладав потроху щомісяця, купував і в роки падіння за значно нижчими цінами, тож його результат був би зовсім іншим. Це не робить падіння приємним, але показує, наскільки сильно на результат впливає момент входу.
Уроки для тих, хто думає про нерухомість
1. Нерухомість теж дешевшає. Віра в те, що земля і квартири «завжди тільки дорожчають», була в центрі японської бульбашки. Історія показала, що ціни можуть падати не роками, а десятиліттями.
2. Кредит множить не лише прибутки, а й втрати. Кредитне плече, тобто купівля активу частково на позичені гроші, прискорює заробіток, поки ціни ростуть. Коли вони падають, борг лишається тим самим, а застава дешевшає. Саме так японські компанії й банки опинилися в пастці. Якщо у вас уже є борги, спершу варто розібратися з ними: ми писали, як виплатити борги з планом. Як це виглядає у випадку забудовника, видно з краху Evergrande в Китаї.
3. Ставки центрального банку змінюють усе. Те, що працювало при 2,5%, перестало працювати при 6%. Перед будь-якою покупкою в кредит варто запитати себе: що буде з моїм платежем і з ціною активу, якщо ставки підуть угору.
4. Відновлення може тривати довше, ніж ви готові чекати. 34 роки до нового рекорду Nikkei це не теоретичний ризик, а реальний досвід японських інвесторів.
5. Не кладіть усе в один актив і одну країну. Японець, який тримав гроші лише в японських акціях і японській землі, постраждав двічі. Розподіл між різними ринками й типами активів не захищає від падінь, але робить їх менш руйнівними. Навіть нерухомість не обов'язково означає одну квартиру в одному місті: як влаштовані фонди нерухомості REIT і які в них ризики, ми розбирали окремо.
Часті запитання
Коли лопнула японська бульбашка?
Пік фондового ринку припав на 29 грудня 1989 року, коли Nikkei 225 закрився на 38 915,87 пункту. Акції почали падати на початку 1990 року, а земля дешевшала протягом наступних років.
Скільки років Nikkei повертався до рекорду 1989 року?
34 роки і 2 місяці. Новий рекорд закриття, 39 098,68 пункту, індекс встановив 22 лютого 2024 року.
Чому Банк Японії підвищував ставки?
Центральний банк намагався зупинити перегрів ринків акцій і землі. З травня 1989 до серпня 1990 року офіційна облікова ставка зросла з 2,5% до 6%.
Що таке «втрачене десятиліття»?
Так називають період після бульбашки, коли японська економіка роками майже не росла, ціни на землю падали, а банки повільно розбиралися з поганими кредитами. Згодом заговорили вже про «втрачені десятиліття».
Чи може таке повторитися з нерухомістю деінде?
Будь-який ринок, де ціни ростуть на кредитах і на вірі, що вони ніколи не впадуть, вразливий. Історія Японії не прогноз для конкретної країни, а нагадування про ризики боргу й переоцінки.
Стаття була корисною?
Дякуємо!
Матеріал має інформаційний характер і не є фінансовою чи інвестиційною порадою. Цифри актуальні на дату оновлення. Будь-які вкладення пов’язані з ризиком, рішення ви ухвалюєте самостійно.