Інгвар Кампрад: як ощадливість збудувала IKEA
Сірники в п'ять років, стара Volvo і економклас. Як Інгвар Кампрад зробив з економії бізнес-модель IKEA і чому його статок оцінювали від $3,5 до $58,7 млрд.
За даними преси, у березні 2010 року Forbes оцінив статок Інгвара Кампрада у 23 мільярди доларів і поставив його на 11-те місце серед найбагатших людей світу. Через рік той самий журнал опустив його на 162-ге. Кампрад не втратив жодного магазину, IKEA продовжувала рости. Змінилося одне: юристи показали, що компанія фактично належить не йому, а фонду, і родина не має права на його кошти.
Ця історія про засновника IKEA зазвичай звучить як казка про хлопчика, що продавав сірники, а потім збудував меблеву імперію. Насправді в ній цікавіше інше. Кампрад перетворив особисту ощадливість на бізнес-модель, а потім вибудував структуру власності, через яку навіть його багатство важко порахувати.
Хлопчик із Смоланду, який купував гуртом
Інгвар Кампрад народився 30 березня 1926 року в П'єттерюді, у шведській провінції Смоланд. Родина жила на фермі Ельмтарюд поблизу села Агуннарюд. Ці дві назви згодом стануть частиною бренду, хоча тоді про бренд ніхто не думав.
Торгувати він почав у п'ять років: за розповіддю самої IKEA, об'їжджав на велосипеді навколишні села і продавав сірники, паски й ручки. За переказами, вже в сім років він зрозумів, на чому заробляють торговці: купував сірники гуртом у Стокгольмі, а потім об'їжджав сусідів на велосипеді і продавав їх поштучно. Різниця між гуртовою та роздрібною ціною і була його прибутком.
Далі асортимент розширився: риба, ялинкові прикраси, насіння, кулькові ручки й олівці. Усе це дешеві товари, які потрібні кожній родині. Модель, з якої пізніше виросте IKEA, вже тут: купити великим обсягом, продати дешево, заробити на кількості.
1943: компанія за кухонним столом
Коли Інгварові виповнилося 17, за переказами, батько дав йому грошову винагороду за навчання. 28 липня 1943 року, як зазначає Музей IKEA, Кампрад зареєстрував компанію. Назва склалася з чотирьох ініціалів: Інгвар Кампрад, ферма Ельмтарюд, де він жив, і парафія Агуннарюд, звідки він родом.
Спершу IKEA була компанією поштової торгівлі. Кампрад продавав ті самі дрібні товари, тільки тепер за каталогом і поштою. У 1943-1945 роках він паралельно вчився в торговельному інституті в Гетеборзі. Меблі з'явилися в асортименті наприкінці 1940-х: за даними Музею IKEA, Кампрад помітив, що головний конкурент успішно продає меблі. У 1951 році, за даними преси, вийшов перший каталог, шведською мовою.
Каталог став головним інструментом компанії на десятиліття. За оцінками преси, на піку, у 2016 році, IKEA розповсюдила близько 200 мільйонів його примірників понад 30 мовами. Останнім став випуск 2021 року.
Плаский пакет: ніжки, які не влазили в машину
Найвідоміший винахід IKEA з'явився не в лабораторії. Історія, яку в IKEA переказують як частину фірмового фольклору і яку наводить видання Dezeen, така: дизайнер Гілліс Лундгрен у 1956 році не зміг вмістити в автомобіль журнальний столик LÖVET у формі листка. Він відпиляв ніжки, щоб стіл помістився. Так LÖVET став першим продуктом IKEA у пласкому пакеті.
Лундгрен був четвертим працівником компанії, і це його найвідоміший, але не єдиний внесок. Він же спроєктував стелаж BILLY, якого вироблено понад 140 мільйонів штук.
Чому плаский пакет такий важливий? Він змінює всю економіку меблевого бізнесу. Зібрана шафа здебільшого складається з повітря: її дорого зберігати на складі, дорого перевозити, легко пошкодити дорогою. Розібрана шафа займає в рази менше місця. Відтак у вантажівку, на склад і в багажник покупця влазить більше товару, а збирання, найдорожчу ручну операцію, бере на себе сам клієнт. Кожен із цих кроків знижує собівартість, і саме ця різниця дозволяє IKEA тримати низькі ціни.
1958: перший магазин в Ельмгульті
28 жовтня 1958 року, як пише сама IKEA, у шведському Ельмгульті відкрився перший магазин під назвою Möbel-IKÉA. Ще раніше, 30 березня 1953 року, компанія відкрила там шоурум, де меблі можна було подивитися наживо. Для компанії, яка 15 років жила з поштових замовлень, це був великий крок: покупець тепер міг сам подивитися на меблі, а потім забрати їх у пласкому пакеті.
Ця модель і стала тим, що ми сьогодні називаємо IKEA: великий магазин за містом, шоурум з готовими кімнатами, склад самообслуговування, де покупець сам знаходить свої коробки. Кожен елемент перекладає частину роботи з компанії на клієнта і робить кінцеву ціну нижчою.
Ощадливість як світогляд, а не поза
Чимало мільярдерів люблять розповідати про скромність. У Кампрада вона була частиною публічного образу роками, і подробиці збереглися. В інтерв'ю 2006 року повідомлялося, що він їздить на Volvo 240 1993 року випуску і літає економкласом. Також писали, що він повторно використовував чайні пакетики і забирав з ресторанів пакетики солі та перцю.
Важливіше те, що цей підхід він записав як правило для компанії. У 1976 році Кампрад написав маніфест «Заповіт торговця меблями»: цю дату називає і сама IKEA. У ньому є думка, яку в перекладі можна передати так: нам не потрібні показні автомобілі, гучні посади, уніформа чи інші символи статусу.
Для звичайної людини це питання особистого вибору. Для компанії з десятками тисяч працівників це вже питання собівартості. Якщо засновник літає економкласом, менеджерам важко пояснити, навіщо їм бізнес-клас. Ощадливість згори вниз проходить крізь усі витрати, і зрештою відбивається в ціні полиці чи табуретки. За даними преси, протягом десятиліття до 2010 року IKEA знижувала ціни в середньому на 2-3% на рік.
Цей принцип добре знайомий з класичних книжок про гроші. «Тримай витрати нижче доходу» звучить банально, але саме на ньому побудована книжка, яку ми розбирали у статті про найбагатшого чоловіка у Вавилоні. А протилежний механізм, коли одна дорога покупка тягне за собою інші, описано в матеріалі про ефект Дідро. Кампрад, схоже, свідомо тримався від нього подалі.
Тінь із молодості
Біографія Кампрада має і темну сторінку, про яку варто сказати прямо. У 1942 році, у 16 років, він вступив до профашистського Новошведського руху Пера Енгдаля і був у ньому активним до вересня 1945 року. Дружні стосунки з Енгдалем він підтримував до початку 1950-х.
Широкий загал дізнався про це у 1994 році, коли листи Енгдаля оприлюднили. Тоді Кампрад написав працівникам листа, у якому назвав цю участь найбільшою помилкою свого життя. Пізніші публікації, зокрема книга журналістки Елісабет Осбрінк у 2011 році, додали до цієї історії нових подробиць.
Хто насправді володіє IKEA
Тепер повернімося до загадки з початку статті. Чому один журнал вважав Кампрада одним з найбагатших людей планети, а інший відводив йому місце в другій сотні?
Відповідь у структурі власності, яку Кампрад вибудував за життя. Спрощено вона виглядає так:
| Частина IKEA | Чим займається | Кому належить |
|---|---|---|
| INGKA Holding (Ingka Group) | керує більшістю магазинів IKEA | некомерційний фонд Stichting INGKA Foundation, Нідерланди |
| Inter IKEA Systems | володіє брендом IKEA і концепцією | група Inter IKEA |
| Inter IKEA Holding | материнська компанія Inter IKEA | фонд Interogo Foundation, Ліхтенштейн |
Ingka Group як франчайзі платить Inter IKEA Systems 3% роялті, тобто винагороди за право користуватися брендом. Назва нідерландського фонду, до речі, походить від імені засновника: ING від Інгвара і KA від Кампрада. Сам Кампрад очолював цей фонд.
Що це означає на практиці? Магазини належать фонду, а не родині. Бренд належить іншій структурі, яку теж контролює фонд. Родина Кампрада впливає на рішення, але, як з'ясувалося у 2011 році, не має права розпоряджатися коштами ліхтенштейнського фонду. Тому оцінки статку залежать від того, що саме вважати власністю Кампрада.
Різниця вражає. За даними преси, у березні 2015 року Forbes оцінював статок Кампрада в 3,5 мільярда доларів. А вже в червні того ж року Bloomberg Billionaires Index поставив його на восьме місце в світі з 58,7 мільярда. Між двома оцінками понад 55 мільярдів доларів, і обидві спираються на ту саму компанію. Ще у 2004 році шведський діловий журнал Veckans Affärer зарахував Кампрада до найбагатших людей світу, і IKEA разом з родиною тоді заперечили цю оцінку, бо вона виходила з того, що він володіє всією компанією.
Швейцарія, повернення і спадок
З 1976 по 2014 рік Кампрад жив у швейцарському Епаленжі, у кантоні Во. Його друга дружина Маргарета померла у 2011 році, і в березні 2014 року він повернувся до Смоланду. У червні 2013 року, у 87 років, він, як писав Bloomberg, вийшов з правління Inter IKEA Holding, і головою став його син Матіас.
Інгвар Кампрад помер 27 січня 2018 року у віці 91 року у своєму домі в Ельмгульті, у Смоланді. Як писала The Barents Observer після оприлюднення заповіту, половину його приватного статку спрямували на розвиток північного регіону Швеції Норрланд, другу половину отримали четверо дітей. Окремо троє синів стали власниками групи Ikano, відокремленої від IKEA.
Компанія, заснована у 17 років засновника, пережила його. За даними самої IKEA, за 2024 фінансовий рік роздрібні продажі всієї мережі склали 45,1 мільярда євро, на 5,3% менше, ніж роком раніше, бо компанія знижувала ціни. IKEA працювала на 63 ринках, а в мережі було близько 216 000 працівників. За оцінками аналітиків, з кінця 2000-х IKEA залишається найбільшим меблевим рітейлером світу.
5 уроків Інгвара Кампрада
1. Собівартість це стратегія. Низька ціна в IKEA не знижка і не акція, а результат сотень рішень: плаский пакет, склад самообслуговування, магазини за містом. Якщо хочете конкурувати ціною, конкуруйте витратами, а не маржею.
2. Ощадливість починається згори. Стара Volvo засновника працювала як внутрішня політика краще за будь-який регламент. Працівники копіюють те, що бачать, а не те, що прочитали в наказі.
3. Віддай клієнтові частину роботи. Покупець IKEA сам ходить складом, сам везе коробки і сам збирає шафу. Він погоджується на це, бо отримує нижчу ціну. Чесний обмін «ваші зусилля за наші гроші» може стати перевагою, а не недоліком.
4. Випадковість стає системою, якщо її помітити. Відпиляні ніжки столика могли залишитися дрібним епізодом. IKEA перетворила їх на принцип для всього асортименту.
5. Структура важить не менше за бізнес. Через фонди Кампрад зробив так, що компанію неможливо просто поділити між спадкоємцями чи продати частинами. Ціна цього рішення: навіть Forbes не міг вирішити, наскільки він багатий.
Цікаво порівняти Кампрада з іншими засновниками брендів. Полковник Сандерс продав KFC за 2 мільйони доларів і потім роками дивився, як нові власники заробляють у сотні разів більше. Сара Блейклі роками тримала Spanx повністю у своїх руках. Кампрад обрав третій шлях: не продав і не залишив собі, а передав фонду. А якщо вам близька його філософія витрат, почніть з простого кроку, який він би схвалив: фінансової подушки безпеки.
Стаття була корисною?
Дякуємо!